Стара версія
Українська | English

Головна » Фінансовий моніторинг » Відповіді на запитання

Ідентифікація клієнтів банку

21.09.2017

Запитання:

Згідно з роз’ясненнями Національного банку України від 15.03.2016 № 25-0008/22161 банк має здійснити ідентифікацію клієнта – юридичної особи, яка проводить перекази без відкриття рахунку на суму, що дорівнює чи перевищує 15 000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі, у тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, одиницях вартості, але є меншою, ніж 150 000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі, у тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, одиницях вартості, на підставі оригіналів установчих документів цієї юридичної особи або нотаріально засвідчених їх копій шляхом установлення ідентифікаційних даних, зазначених у підпункті "б" пункту 1 частини чотирнадцятої статті 9 Закону.

 

Чи можливо здійснення ідентифікації зазначеного вище клієнта – юридичної особи на підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань?

 

Відповідь:

Банк з метою здійснення ідентифікації клієнта – юридичної особи, яка проводить перекази без відкриття рахунку на суму, що дорівнює чи перевищує 15 000 гривень, але є меншою, ніж 150 000 гривень, може користуватися відомостями, що містяться про нього у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. З цього приводу Національний банк України (лист від 28.05.2015 № В/18-01012/36657) надавав банкам відповідні роз’яснення, отримані з Міністерства юстиції України. Так у цьому листі Міністерством юстиції України зазначено, що відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі можуть надаватися без участі державного реєстратора в електронній формі програмними засобами ведення Єдиного державного реєстру через офіційний веб-сайт розпорядника Єдиного державного реєстру у формі виписки щодо юридичної особи, витягу, довідки та доступу до відомостей з Єдиного державного реєстру.

 

 

17.05.2016

Запитання:

Чи потрібно здійснювати ідентифікацію та верифікацію всіх осіб, які зазначені в картці із зразками підписів, а отже, чи вимагається їхня присутність у банку?

 

Відповідь:

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 6 Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення” (далі – Закон) банк як суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язаний здійснювати ідентифікацію[1], верифікацію[2] клієнта (представника клієнта), вивчення клієнта та уточнення інформації про клієнта у випадках, установлених законом.

 

Представником клієнта відповідно до пункту 34 частини першої статті 1 Закону є особа, яка на законних підставах має право вчиняти певні дії від імені клієнта.

 

Випадки, у яких здійснюється ідентифікація та верифікація клієнта (представника клієнта), передбачені частиною другою статті 64 Закону України “Про банки і банківську діяльність” (далі – Закон про банки) та частиною третьою статті 9 Закону.

 

Обсяг інформації, який встановлює суб’єкт первинного фінансового моніторингу під час ідентифікації та верифікації клієнта, установлений частинами дев’ятою, десятою статті 9 Закону. Зокрема, згідно з переліком даних, визначеним зазначеними частинами статті 9 Закону, під час ідентифікації юридичної особи суб’єкт первинного фінансового моніторингу має встановити ідентифікаційні дані осіб, які мають право розпоряджатися рахунками та/або майном цієї юридичної особи.

 

Відповідно до частини дев’ятнадцятої статті 9 Закону, якщо особа діє як представник клієнта, то суб’єкт первинного фінансового моніторингу повинен перевірити на підставі офіційних документів наявність у цієї особи відповідних повноважень, а також здійснити ідентифікацію та верифікацію такої особи.

 

Правовідносини, що виникають під час відкриття банками поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб’єктам господарювання регулюються Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492 (далі – Інструкція № 492), зокрема главою 2 цієї інструкції встановлено вимоги щодо здійснення ідентифікації та верифікації клієнтів (представників клієнтів) банку під час відкриття рахунків.

 

Так, відповідно до положень глави 2 Інструкції № 492 банки зобов’язані на підставі офіційних документів або засвідчених в установленому законодавством України порядку їх копій ідентифікувати та верифікувати клієнтів - власників рахунків/представників власників рахунків/осіб, які відкривають рахунки на користь третіх осіб у порядку, установленому законодавством України з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та нормативно-правовим актом Національного банку України з питань фінансового моніторингу. Рахунок клієнту відкривається лише після його ідентифікації банком[3]. Представники клієнта мають подати уповноваженому працівникові банку документи, що підтверджують їх повноваження[4]. Якщо в процесі обслуговування рахунку власник рахунку надає право розпорядження рахунком новому представникові, то банк зобов’язаний ідентифікувати та верифікувати нового представника в порядку, установленому главою 2 Інструкції № 492[5].

 

Пунктом 55 (абзаци сьомий, восьмий) Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26.06.2015 № 417 (далі – Положення № 417), визначено порядок дій банку з метою здійснення ідентифікації та верифікації фізичної особи - представника клієнта, що здійснюється банком у присутності цієї фізичної особи - представника.

 

Отже, з метою виконання вимог законодавства України, зокрема у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, банк зобов’язаний здійснювати ідентифікацію та верифікацію осіб – представників клієнта - суб’єкта господарювання, які мають право розпоряджатися рахунками та/або майном як під час відкриття рахунків суб’єктам господарювання, так і в разі надання суб’єктом господарювання права розпоряджатися рахунком(ами) іншому представникові.

 

 

24.12.2013

Запитання:

1. Яким чином може здійснюватись контроль фізичної особи?

 

2. Які особи є контролерами фізичної особи?

 

3. Які документи повинен надати клієнт – фізична особа в разі зазначення ним у відповідному полі Опитувальника інформації про наявність контролера?

 

Відповідь:

Керуючись вимогами пункту 2 частини другої статті 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (далі – Закон), банк зобов’язаний здійснити ідентифікацію та вивчення клієнтів.

 

Необхідним для здійснення ідентифікації клієнта є отримання документів і відомостей, перелік яких визначений у частинах одинадцятій та дванадцятій статті 9 Закону та статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

 

Відповідно до пункту 5.13 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.05.2003 № 189 (далі – Положення), банк під час установлення ділових відносин з клієнтом або проведення фінансових операцій з готівкою без відкриття рахунку на суму, що дорівнює або перевищує 150 000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі в іноземній валюті, зобов’язаний, зокрема, установити (за наявності) відомості про контролерів щодо клієнта – фізичної особи [ідентифікаційні дані фізичної(их) особи (осіб) – контролера (контролерів) юридичної/фізичної особи (власника істотної участі в юридичній особі) (абзац шостий пункту 1.2 Положення)].

 

Звертаємо увагу, що відповідно до вимог пунктів 21 та 22 частини першої статті 1 Закону контроль фізичної особи здійснюється через можливість вирішального впливу на фінансові операції цієї особи незалежно від фактичного володіння активами фізичної особи. Особа, яка здійснює такий контроль, є контролером фізичної особи.

 

Отже, банк під час установлення ділових відносин з клієнтом – фізичною особою або проведення ним фінансових операцій з готівкою без відкриття рахунку на суму, що дорівнює або перевищує 150 000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі в іноземній валюті, зобов’язаний, зокрема, перевірити заповнення ним даних відповідного поля Опитувальника банку щодо відомостей про контролерів клієнта – фізичної особи, а саме: за наявності – унесення ідентифікаційних даних контролера(ів) клієнта – фізичної особи, за відсутності – обов’язкове зазначення, що відомостей щодо контролера(ів) клієнта – фізичної особи немає, а також зобов’язаний забезпечити відображення всіх даних Опитувальника банку під час формування електронної анкети клієнта – фізичної особи, яка відповідно до пунктів 5.16 та 5.19 Положення формується та ведеться банком за результатами здійснення ідентифікації клієнта на етапі встановлення відносин з ним і доповнюється новими або уточненими даними в порядку, установленому Програмою ідентифікації.

 

 

24.12.2013

Запитання:

1. Чи є послуга з надання індивідуальних сейфів в оренду на підставі договору з клієнтом напрямом діяльності банку і чи потребує вона окремої програми здійснення фінансового моніторингу?

 

2. Чи достатнім є здійснення ідентифікації клієнтів, що орендують індивідуальні банківські сейфи, але не мають рахунків в банку відповідно до підпункту 1 пункту 11 статі 8 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (далі – Закон), на підставі паспорта громадянина України, чи необхідно також з’ясовувати мету і характер майбутніх ділових відносин, визначати рівень ризику, суть діяльності клієнта, оцінювати його фінансовий стан, встановлювати контролерів, з’ясовувати належність клієнта або його рідних до публічних осіб тощо?

 

3. Чи необхідно вносити інформацію до електронної анкети такого клієнта, здійснювати щоквартальний аналіз фінансових операцій, проведених ним?

 

4. Чи підпадає під тлумачення поняття фінансової операції, передбачене пунктом четвертим частини першої статті 1 Закону, зберігання активів клієнта в індивідуальних банківських сейфах?

 

Відповідь:

У пунктах 2, 3, 4 частини другої статті 6 Закону встановлено, що банк як суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язаний здійснювати ідентифікацію та вивчення клієнта у випадках, установлених законом; забезпечувати виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, до початку, у процесі, в день виникнення підозр, після їх проведення або при спробі їх проведення чи після відмови клієнта від їх проведення; забезпечувати у своїй діяльності управління ризиками щодо легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму та розробляти критерії ризиків.

 

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону об’єктом фінансового моніторингу є дії з активами, пов’язані з відповідними учасниками фінансових операцій, які їх проводять, за умови наявності ризиків використання цих активів з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, а також будь-яка інформація про такі дії чи події, активи та їх учасників.

 

Згідно з частиною третьою статті 9 Закону ідентифікація та вивчення фінансової діяльності здійснюються, зокрема, у разі встановлення ділових відносин з клієнтами; виникнення підозри в тому, що фінансова операція може бути пов’язана з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму; проведення фінансової операції, що підлягає фінансовому моніторингу.

 

Відповідно до частини першої статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (далі – Закон про банки) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

 

Статтею 47 Закону про банки визначено, що банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, зокрема здійснювати діяльність щодо надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа.

 

У цьому випадку йдеться про надання банком (наймодавцем) клієнту (наймачеві) в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа на підставі договору про надання особі банківського сейфа без відповідальності банку за вміст сейфа, тобто банк не приймає від клієнта цінностей, не контролює їх розміщення в сейфі та одержання їх із сейфа.

 

Статтею 971 Цивільного кодексу України (далі – кодекс) визначено, що до договору про надання особі банківського сейфа без відповідальності банку за вміст сейфа застосовуються положення кодексу про майновий найм (оренду).

 

Відповідно до статті 759 кодексу за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно в користування за плату на певний строк.

 

Отже, у цьому випадку банк на підставі договору про надання особі банківського сейфа без відповідальності банку за вміст сейфа передає клієнту в користування за плату на певний строк сейф, який є майном банку. Такий договір не передбачає здійснення ніяких дій щодо активів цього клієнта – наймача банківського сейфа за допомогою банку.

 

У пункті 2.3 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.05.2003 № 189 (далі – Положення), встановлено обов’язок банку розробляти та затверджувати окремі внутрішні документи з питань здійснення фінансового моніторингу, що мають оновлюватися на постійній основі з урахуванням змін до законодавства України та подій, що можуть вплинути на ризики легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму, зокрема Програми здійснення фінансового моніторингу за певними напрямами діяльності банку в процесі обслуговування клієнтів (розрахункових та касових операцій, вкладних (депозитних) операцій, валютних операцій, операцій з використанням спеціальних платіжних засобів, операцій з цінними паперами, кредитних операцій тощо).

 

На думку Національного банку України, це стосується безпосередньо тих напрямів діяльності банків у процесі обслуговування клієнтів, які пов’язані з проведенням будь-яких дій щодо активів клієнтів.

 

Таким чином зазначаємо, що за напрямом діяльності банку щодо надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа без відповідальності банку за вміст сейфа банк не повинен розробляти окрему Програму здійснення фінансового моніторингу.

 

Водночас зауважимо, що пунктом 2 частини четвертої статті 6 Закону встановлено обов’язок банку виявляти відповідно до внутрішніх процедур факт належності клієнта або особи, що діє від його імені, до публічних діячів або пов’язаних з ними осіб під час встановлення ділових відносин з клієнтом та в процесі його обслуговування.

 

Стосовно виконання банком вимог пункту 5.13 Положення зазначаємо, що в цьому випадку під час установлення ділових відносин з клієнтом – наймачем індивідуального банківського сейфа банк зобов’язаний здійснити всі зазначені заходи, крім оцінки фінансового стану клієнта, оскільки діяльність банку щодо надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа не передбачає будь-яких дій щодо активів клієнта.

 

Відповідно до пунктів 5.16, 5.19 Положення банк під час реалізації Програми ідентифікації та вивчення клієнтів банку зобов’язаний формувати та вести електронні анкети клієнтів за формами, наведеними в додатках 1 – 6 до Положення. Анкета формується за результатами здійснення ідентифікації клієнта на етапі встановлення відносин з ним.

 

Крім того, на думку Національного банку України, анкета таких клієнтів банку в електронному вигляді має містити інформацію, отриману банком, зокрема за результатами ідентифікації, яка має здійснюватися з урахуванням вимог частин одинадцятої та дванадцятої статті 9 Закону, уточнені дані щодо ідентифікації, а також висновки банку щодо репутації клієнта та оцінки ризику клієнта.

 

Водночас слід ураховувати, що частиною першою статті 11 Закону передбачено обов’язок банку здійснювати управління ризиками легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, зокрема, з урахуванням результатів ідентифікації та вивчення фінансової діяльності клієнта, послуг, що надаються клієнту, аналізу операцій, проведених ним, та їх відповідності фінансовому стану і змісту діяльності клієнта. Згідно з частиною третьою статті 11 Закону для зменшення виявлених ризиків банк повинен уживати заходів, що, зокрема, включають: додаткові вимоги до клієнта під час встановлення відносин з ним; збір інформації з метою формування уявлення про діяльність клієнта, природу та рівень операцій, що проводяться ним; посилений моніторинг операцій, що проводяться клієнтом.

 

 

24.12.2013

Запитання:

З метою належного застосування законодавства з питань фінансового моніторингу просимо висловити свою думку стосовно необхідності здійснення ідентифікації банком як емітентом цінних паперів (облігацій), публічне розміщення яких відбувається через андеррайтера на фондовій біржі:

перших власників цінних паперів;

осіб, яким будуть перепродані цінні папери;

осіб, які будуть отримувати відсотки за цінними паперами;

осіб, яким буде здійснення погашення номінальної вартості цінних паперів.

 

Із зазначеними особами банком не встановлюються ділові відносини на підставі договору про надання банківських послуг, оплата за цінні папери не здійснюється за допомогою банку (оплата здійснюється з рахунків інших банків, банк є лише отримувачем коштів).

 

Відповідь:

У пункті 2 частини другої статті 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" встановлено, що банк як суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язаний здійснювати ідентифікацію та вивчення клієнта у випадках, установлених законом.

 

Водночас згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону об’єктом фінансового моніторингу є дії з активами, пов’язані з відповідними учасниками фінансових операцій, які їх проводять, за умови наявності ризиків використання цих активів з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, а також будь-яка інформація про такі дії чи події, активи та їх учасників.

 

У зазначеному випадку банк є емітентом цінних паперів, публічне розміщення яких на фондовій біржі здійснюється на підставі договору андеррайтингу.

 

Частиною першою статті 33 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" (далі – Закон про цінні папери) визначено, що укладення договорів з першими власниками [особа, яка набула права власності на цінні папери безпосередньо від емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, чи андеррайтера (пункт 12 статті 1 Закону про цінні папери)] у процесі публічного розміщення цінних паперів здійснюється емітентом, зокрема через андеррайтера, що уклав з емітентом договір про андеррайтинг.

 

Згідно з Правилами (умовами) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами, затвердженими рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 12.12.2006 № 1449 (далі – Правила), банк відносно торговця (андеррайтера) є клієнтом, а саме особою, в інтересах та за рахунок якої діє торговець на підставі відповідного договору. Контрагентом торговця (далі – контрагентом) є особа, що укладає з торговцем договір купівлі-продажу (міни) цінних паперів або інших фінансових інструментів.

 

На виконання договору андеррайтингу, який укладено з емітентом, торговець цінними паперами укладає договори купівлі-продажу (міни) цінних паперів з контрагентами, у тому числі з першими власниками.

 

Зауважимо, що згідно з підпунктом "е" пункту 2 розділу X Правил однією з установлених вимог до договору на придбання цінних паперів є обов’язок першого власника (контрагента) надати андеррайтеру всі необхідні відповідно до законодавства документи та відомості щодо ідентифікації його особи для формування журналу обліку розміщення з урахуванням особливостей обліку залежно від форми існування цінних паперів або інших фінансових інструментів.

 

Аналізуючи вимоги до договору андеррайтингу, встановлені розділом ІХ Правил, слід зазначити, що до обов’язків андеррайтера належить, зокрема, здійснення обліку розміщення цінних паперів або інших фінансових інструментів [облік заявок на придбання цінних паперів або інших фінансових інструментів; облік осіб, що придбавають цінні папери або інші фінансові інструменти; облік укладених договорів на придбання цінних паперів або інших фінансових інструментів; облік документів, що підтверджують оплату цінних паперів або інших фінансових інструментів (у випадку, якщо оплата за розміщені цінні папери або інші фінансові інструменти здійснювалася на рахунок андеррайтера з подальшим переказом грошових коштів за розміщені цінні папери або інші фінансові інструменти на рахунок емітента), якщо стороною, відповідальною за облік розміщення цінних паперів або інших фінансових інструментів, є андеррайтер; надання розпоряджень депозитарію на переказ розміщених цінних паперів або інших фінансових інструментів на рахунки в цінних паперах зберігачів з метою їх зарахування на рахунки перших власників (у випадку розміщення цінних паперів або інших фінансових інструментів у бездокументарній формі існування та за умови, що андеррайтер є керуючим рахунком у цінних паперах емітента в депозитарії); надання реєстроутримувачу документів, необхідних для формування/доповнення системи реєстру власників іменних цінних паперів (у випадку розміщення цінних паперів або інших фінансових інструментів у документарній формі існування та за умови, що андеррайтеру надано відповідні повноваження емітентом)].

 

Отже, на думку Національного банку України, банк – емітент цінних паперів, публічне розміщення яких на фондовій біржі здійснюється виключно на підставі договору андеррайтингу, за умови відсутності власної депозитарної діяльності [надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (уключаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів (стаття 1 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні")] щодо таких цінних паперів не зобов’язаний здійснювати ідентифікацію та вивчення перших власників таких цінних паперів та осіб, які надалі мають бути учасниками фінансових операцій, пов’язаних з ними, оскільки для банку такі особи не є клієнтами та зазначені фінансові операції здійснюються без допомоги банку.

 

Водночас звертаємо увагу, що в разі здійснення фінансових операцій щодо погашення емісійних цінних паперів, зокрема виплати їх власникам номінальної вартості цінних паперів та доходу за такими цінними паперами, слід ураховувати особливості, визначені проспектом емісії та умовами розміщення цінних паперів відповідного випуску.

 

 

22.02.2013

Запитання:

З метою належного застосування законодавства з питань фінансового моніторингу просимо висловити свою точку зору стосовно ідентифікації учасників договору (угоди) про спільну діяльність та інститутів спільного інвестування.

 

Відповідь:

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (далі – Закон) об’єктом фінансового моніторингу є дії з активами, пов’язані з відповідними учасниками фінансових операцій, які їх проводять, за умови наявності ризиків використання цих активів з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, а також будь-яка інформація про такі дії чи події, активи та їх учасників.

 

Частиною першою статті 11 Закону визначено, що банк зобов’язаний здійснювати управління ризиками легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму з урахуванням результатів ідентифікації та вивчення фінансової діяльності клієнта, послуг, що надаються клієнту, аналізу операцій, проведених ним, та їх відповідності фінансовому стану і змісту діяльності клієнта.

 

Загальні вимоги щодо здійснення ідентифікації клієнтів установлені статтею 9 Закону, статтею 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а також Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 14.05.2003 № 189 (далі – Положення).

 

Так, частиною п’ятнадцятою статті 9 Закону передбачено, що у разі якщо клієнт (особа) діє як представник іншої особи чи в інтересах іншої особи, або якщо у суб’єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені або вигодоодержувачем є інша особа, суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язаний згідно з вимогами цієї статті та положеннями інших законів, що регулюють процедуру ідентифікації, ідентифікувати також особу, від імені або за дорученням чи в інтересах якої проводиться фінансова операція або яка є вигодоодержувачем.

 

Згідно з останнім абзацом пункту 5.1 Положення банк відповідно до законодавства України зобов’язаний ідентифікувати та здійснювати вивчення фінансової діяльності, зокрема осіб, від імені або за дорученням чи в інтересах яких проводиться фінансова операція.

 

Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об’єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об’єднання вкладів учасників.

 

Частиною другою статті 1131 ЦКУ визначено, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

 

У пункті 4.1 глави 4 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492, зі змінами, визначено, що банк відкриває один поточний рахунок з метою забезпечення таких видів діяльності, як виробнича кооперація, спільне виробництво та інші види спільної діяльності, що здійснюються на підставі договорів (контрактів) без утворення юридичної особи, та встановлено перелік документів, які подаються для відкриття відповідного рахунку.

 

Зокрема, для відкриття зазначеного рахунку подається рішення учасників договору про визначення осіб, яким надається право розпорядчого підпису під час проведення грошових операцій за цим рахунком, що оформляється у формі довіреності; картка із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчена нотаріально. У картці наводяться зразки підписів осіб, які мають право розпоряджатися цим рахунком, і зразок відбитка печатки учасника договору, якому за довіреністю всіх учасників договору про спільну діяльність надано право розпорядчого підпису під час проведення грошових операцій за цим рахунком.

 

Законом України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" (далі – Закон про ІСІ) визначено правові та організаційні основи створення, діяльності та відповідальності суб’єктів спільного інвестування, особливості управління їх активами, установлено вимоги до складу, структури та зберігання активів, особливості розміщення та обігу цінних паперів інститутів спільного інвестування, порядок та обсяг розкриття інформації інститутами спільного інвестування з метою залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів інвесторів.

 

Згідно з пунктом 7 статті 3 Закону про ІСІ інститутами спільного інвестування (далі – ІСІ) є корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд.

 

Статтею 29 Закону про ІСІ передбачено, що управління активами ІСІ здійснює компанія з управління активами.

 

Зазначаємо, що згідно зі статтями 7, 8 Закону про ІСІ корпоративний інвестиційний фонд – це ІСІ, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключно діяльність із спільного інвестування. Корпоративний інвестиційний фонд створюється відповідно до законодавства з питань діяльності акціонерних товариств з урахуванням особливостей, установлених Законом про ІСІ.

 

Частинами четвертою та п’ятою статті 11 Закону про ІСІ визначено, що управління активами корпоративного інвестиційного фонду на підставі відповідного договору здійснює компанія з управління активами. У відносинах з третіми особами компанія з управління активами повинна діяти від імені та в інтересах корпоративного інвестиційного фонду на підставі договору про управління активами.

 

Відповідно до статті 22 Закону про ІСІ пайовий інвестиційний фонд – це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності.

 

Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою.

 

Відповідно до частин першої та п’ятої статті 23 Закону про ІСІ пайовий інвестиційний фонд створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів. Пайовий інвестиційний фонд вважається створеним з дня його реєстрації в реєстрі ІСІ.

 

Особливості діяльності пайового інвестиційного фонду визначаються його регламентом (частина перша статті 24 Закону про ІСІ).

 

Звертаємо увагу на те, що згідно з частинами сьомою та восьмою статті 23 Закону про ІСІ, укладаючи договори за рахунок активів пайового інвестиційного фонду, компанія з управління активами діє від свого імені, з обов’язковим зазначенням в таких договорах реквізитів такого пайового інвестиційного фонду. Нерухоме майно, що становить активи пайового інвестиційного фонду, реєструється в установленому порядку на ім’я компанії з управління активами з обов’язковим зазначенням реквізитів такого пайового інвестиційного фонду. Компанія з управління активами є розпорядником цього нерухомого майна.

 

Вимоги щодо обслуговування грошових коштів ІСІ встановлено статтею 52 Закону про ІСІ, а саме:

грошові кошти корпоративного інвестиційного фонду зараховуються на його рахунок у банку відповідно до умов договору про обслуговування ІСІ;

грошові кошти пайового інвестиційного фонду зараховуються на окремий рахунок компанії з управління активами в банку окремо від власних коштів компанії з управління активами, коштів інших пайових інвестиційних фондів та відповідно до умов договору про обслуговування ІСІ.

 

Таким чином, розглядаючи питання в частині здійснення ідентифікації під час установлення ділових відносин з інститутами спільного інвестування та/або надання банківських та інших фінансових послуг інститутам спільного інвестування, банк насамперед має правильно визначити особу, яка звертається за наданням послуг або користується відповідними послугами, тобто є клієнтом банку, та особу, від імені або за дорученням чи в інтересах якої проводиться фінансова операція або яка є вигодоодержувачем.

 

Отже, на думку Національного банку України, банк з метою виконання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, в частині здійснення ідентифікації:

учасників договору (угоди) про спільну діяльність – має ідентифікувати відповідно до законодавства всіх учасників відповідного договору (угоди) про спільну діяльність, а саме осіб, яким надається право розпорядчого підпису під час проведення фінансових операцій за відповідним рахунком, та осіб, від імені або за дорученням чи в інтересах яких проводяться фінансові операції або які є вигодоодержувачами за цим рахунком, а саме інших учасників договору (угоди) про спільну діяльність;

корпоративного інвестиційного фонду – має ідентифікувати відповідно до законодавства відповідний корпоративний інвестиційний фонд, який є клієнтом банку; компанію з управління активами, яка є особою, що діє від імені та в інтересах цього фонду;

пайового інвестиційного фонду – має ідентифікувати відповідно до законодавства компанію з управління активами, яка є клієнтом банку, діє від свого імені, є ініціатором створення та емітентом інвестиційних сертифікатів цього пайового інвестиційного фонду. Банк з метою вивчення особи клієнта має з’ясувати на підставі поданих офіційних документів або засвідчених в установленому порядку їх копій правові та організаційні основи створення та діяльності відповідного пайового інвестиційного фонду.

 

 

22.02.2013

Запитання:

Чи може банк під час здійснення ідентифікації клієнта засвідчувати електронні фотокопії документів шляхом накладення на них власноручних підписів клієнта та працівників Банку "електронним пером"?

 

Відповідь:

Згідно з частинами першою та десятою статті 9 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" банк як суб’єкт первинного фінансового моніторингу відповідно до законодавства зобов’язаний на підставі поданих офіційних документів або засвідчених в установленому порядку їх копій здійснювати ідентифікацію клієнтів до/або під час встановлення ділових відносин, укладення правочинів, але до проведення фінансової операції, відкриття рахунку.

 

Згідно з пунктом 5.5 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.05.2003 № 189, надані клієнтом/довіреною особою належним чином засвідчені копії документів, копії представлених ним/нею оригіналів документів та інші документи, що є підставою для ідентифікації, уточнення та/або вивчення юридичної, фізичної особи-підприємця або фізичної особи, мають міститися у справі клієнта і зберігатися протягом строків, визначених законодавством України.

 

У пункті 2.6 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492, передбачено, що уповноважений працівник банку в присутності особи, яка відкриває рахунок (власника рахунку/представника власника рахунку/фізичної особи, яка відкриває рахунок на користь третьої особи), робить копії відповідних сторінок паспорта та/або інших документів з інформацією, яку банк має визначити відповідно до законодавства України з метою ідентифікації особи. Ці копії засвідчуються підписами уповноваженого працівника банку та особи, що відкриває рахунок як такі, що відповідають оригіналу, і зберігаються в справі з юридичного оформлення рахунку.

 

Ураховуючи те, що згідно зі статтею 1 Закону України "Про інформацію" документом є матеріальний носій, що містить інформацію, яка може бути відображена в електронному вигляді, а також те, що відповідно до пункту 7.1 Вимог до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003, затверджених наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55, документи можуть виготовлятися за допомогою комп’ютерної техніки, застосування банком цифрової камери електронного пристрою (цифрового фотоапарата, планшета, веб-камери, смартфона тощо) для створення копії документа належної якості, на думку Національного банку України, цілком допустиме.

 

Водночас статтями 5 – 8 та 12 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, зокрема, що електронний документ – це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, уключаючи обов’язкові реквізити документа.

 

Електронний підпис є обов’язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб’єктами електронного документообігу. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа – даних в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов’язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних [статті 1 та 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" (далі – Закон)]. У цьому разі перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису (вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону), який відповідно до статті 3 Закону за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті.

 

Порядок засвідчення наявності електронного документа (електронних даних) на певний момент часу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 680, визначає умови та вимоги до процедури засвідчення наявності електронного документа (електронних даних) на певний момент часу.

 

Оскільки електронний аналог підпису, створений "електронним пером", формується окремо від даних в електронній формі, у яких зберігається інформація про копію документа, що засвідчується, не гарантує прив’язку підпису до конкретної копії та її цілісність (тобто те, що саме ця копія засвідчена цим підписом, цією особою і після засвідчення копія не змінювалася), а також не прирівнюється в цьому випадку до власноручного, не вбачаємо за можливе під час здійснення ідентифікації клієнта засвідчувати електронні фотокопії документів шляхом накладення на них власноручних підписів клієнта та працівників банку "електронним пером".

 

 

03.01.2013

Запитання:

З метою належного застосування законодавства з питань фінансового моніторингу просимо висловити свою точку зору стосовно ідентифікації осіб, які діють від імені зазначених у пункті 5.1 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.05.2003 № 189, зі змінами (далі – Положення), клієнтів, та осіб, від імені або за дорученням чи в інтересах яких проводиться фінансова операція, а саме:

який порядок проведення ідентифікації осіб, від імені або за дорученням чи в інтересах яких проводиться фінансова операція без відкриття рахунку на суму, що дорівнює або перевищує 150 000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі в іноземній валюті, якщо під час проведення цієї фінансової операції такі особи не звертаються до банку?

яким чином повинні засвідчуватися копії документів осіб, від імені або за дорученням чи в інтересах яких проводиться фінансова операція без відкриття рахунку?

 

Відповідь:

У пункті 6 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (далі – Закон) визначено, що об’єктом фінансового моніторингу є дії з активами, пов’язані з відповідними учасниками фінансових операцій, які їх проводять, за умови наявності ризиків використання цих активів з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, а також будь-яка інформація про такі дії чи події, активи та їх учасників.

 

Відповідно до пункту 18 частини першої статті 1 Закону учасниками фінансової операції є клієнт, контрагент, а також особи, які діють від їх імені або в їхніх інтересах.

 

Частиною четвертою статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банк зобов’язаний ідентифікувати відповідно до законодавства України клієнтів, що відкривають рахунки в банку; клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансовому моніторингу; клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, що дорівнює або перевищує 150 000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі в іноземній валюті; осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.

 

Частиною п’ятнадцятою статті 9 Закону передбачено, що в разі якщо клієнт (особа) діє як представник іншої особи чи в інтересах іншої особи, або якщо у суб’єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені або вигодоодержувачем є інша особа, суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язаний згідно з вимогами цієї статті та положеннями інших законів, що регулюють процедуру ідентифікації, ідентифікувати також особу, від імені або за дорученням чи в інтересах якої проводиться фінансова операція або яка є вигодоодержувачем.

 

Водночас зауважуємо, що банк зобов’язаний здійснювати перевірку наявності в особи, яка діє як представник іншої особи, відповідних повноважень, що передбачено частиною шістнадцятою статті 9 Закону.

 

Перелік категорій клієнтів, яких банк відповідно до законодавства України зобов’язаний ідентифікувати, визначено пунктом 5.1 Положення, а також передбачено, що банк відповідно до законодавства України зобов’язаний ідентифікувати також осіб, які діють від імені зазначених у цьому пункті клієнтів, та осіб, від імені або за дорученням чи в інтересах яких проводиться фінансова операція.

 

З огляду на викладене зазначаємо, що банк відповідно до вимог законодавства зобов’язаний ідентифікувати особу, від імені або за дорученням чи в інтересах якої проводиться фінансова операція. Разом з цим банк відповідно до законодавства зобов’язаний на підставі поданих офіційних документів або засвідчених в установленому порядку їх копій здійснювати ідентифікацію клієнтів, які проводять фінансові операції (частина перша статті 9 Закону).

 

Звертаємо увагу, що згідно з частиною першою статті 6 Закону банк з урахуванням вимог законодавства, нормативно-правових актів суб’єктів державного фінансового моніторингу, до яких належить Національний банк України, встановлює правила та розробляє програми проведення фінансового моніторингу, до яких відповідно до пункту 2.3 Положення належить Програма ідентифікації та вивчення клієнтів банку.

 

Згідно з підпунктом "в" пункту 2.9 Положення Програма ідентифікації та вивчення клієнтів банку має містити порядок ідентифікації клієнта (осіб, які діють від імені клієнта) у разі встановлення ділових відносин з ним, проведення клієнтом фінансової операції з готівкою без відкриття рахунку.

 

 

03.01.2013

Запитання:

З метою належного застосування законодавства з питань фінансового моніторингу просимо висловити свою точку зору стосовно дій банку під час проведення таких фінансових операцій без відкриття рахунку:

чи має банк ідентифікувати фізичну особу, від імені або за дорученням чи в інтересах якої проводиться фінансова операція? На підставі яких офіційних документів?

чи зобов’язаний банк отримати від фізичної особи, яка є представником фізичної особи, від імені або за дорученням чи в інтересах якої проводиться фінансова операція, документальне підтвердження її повноважень як представника цієї фізичної особи? Який саме документ банк має отримати в такому випадку?

щодо якої із зазначених фізичних осіб банк має оцінити фінансовий стан та визначити рівень ризику? На підставі якої інформації?

 

Відповідь:

Частиною першою статті 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (далі – Закон) визначено, що банк зобов’язаний здійснювати управління ризиками легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму з урахуванням результатів ідентифікації та вивчення фінансової діяльності клієнта, послуг, що надаються клієнту, аналізу операцій, проведених ним, та їх відповідності фінансовому стану і змісту діяльності клієнта.

 

У пункті 6 частини першої статті 1 Закону визначено, що об’єктом фінансового моніторингу є дії з активами, пов’язані з відповідними учасниками фінансових операцій, які їх проводять, за умови наявності ризиків використання цих активів з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, а також будь-яка інформація про такі дії чи події, активи та їх учасників.

 

Відповідно до пункту 18 частини першої статті 1 Закону учасниками фінансової операції є клієнт, контрагент, а також особи, які діють від їх імені або в їхніх інтересах.

 

Частиною четвертою статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банк відповідно до законодавства України зобов’язаний ідентифікувати, зокрема, клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, що дорівнює або перевищує 150 000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі в іноземній валюті; осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.

 

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону ідентифікація та вивчення фінансової діяльності здійснюються, зокрема, у разі проведення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтами на суму, яка дорівнює чи перевищує 150 000 гривень, або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентній 150 000 гривень.

 

Перелік категорій клієнтів, яких банк відповідно до законодавства України зобов’язаний ідентифікувати та здійснювати вивчення фінансової діяльності, визначено в пункті 5.1 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.05.2003 № 189, зі змінами (далі – Положення), а також передбачено, що банк відповідно до законодавства України зобов’язаний ідентифікувати також осіб, які діють від імені зазначених у цьому пункті клієнтів, та осіб, від імені або за дорученням чи в інтересах яких проводиться фінансова операція.

 

Частиною п’ятнадцятою статті 9 Закону передбачено, що в разі якщо клієнт (особа) діє як представник іншої особи чи в інтересах іншої особи, або якщо в суб’єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені або вигодоодержувачем є інша особа, суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язаний згідно з вимогами цієї статті та положеннями інших законів, що регулюють процедуру ідентифікації, ідентифікувати також особу, від імені або за дорученням чи в інтересах якої проводиться фінансова операція або яка є вигодоодержувачем.

 

Згідно із частиною шістнадцятою статті 9 Закону банк зобов’язаний здійснювати перевірку наявності в особи, яка діє як представник іншої особи, відповідних повноважень.

 

Таким чином, з огляду на викладене зазначаємо, що банк відповідно до вимог законодавства зобов’язаний ідентифікувати особу, від імені або за дорученням чи в інтересах якої проводиться фінансова операція. Крім того, банк відповідно до законодавства зобов’язаний на підставі поданих офіційних документів або засвідчених в установленому порядку їх копій здійснювати ідентифікацію клієнтів, які проводять фінансові операції (частина перша статті 9 Закону).

 

Що стосується виконання норм, установлених у пункті 5.13 Положення в частині обов’язку банку під час проведення фінансових операцій з готівкою без відкриття рахунку на суму, що дорівнює або перевищує 150 000 гривень або на суму, еквівалентну зазначеній сумі в іноземній валюті, зокрема, оцінити фінансовий стан клієнта, визначити рівень ризику клієнта, слід зазначити таке.

 

Відповідно до пункту 1.2 Положення фінансовий стан – це сукупність показників, що відображають наявність, розміщення та/або використання активів клієнта банку, а також його реальні й потенційні фінансові можливості,

 

Отже, на думку Національного банку України, банк має оцінити фінансовий стан та визначити рівень ризику саме тієї особи, за рахунок активів якої здійснюється відповідна фінансова операція. До того ж для проведення оцінки фінансового стану в цьому разі банк може використовувати інформацію, що отримана безпосередньо від особи, яка звернулася до банку на законних підставах з метою здійснення відповідної фінансової операції.

 

Крім того, звертаємо увагу, що згідно з частиною першою статті 6 Закону банк з урахуванням вимог законодавства, нормативно-правових актів суб’єктів державного фінансового моніторингу встановлює правила та розробляє програми проведення фінансового моніторингу, до яких відповідно до пункту 2.3 Положення належить Програма ідентифікації та вивчення клієнтів банку.

 

Згідно з підпунктом "в" пункту 2.9 Положення Програма ідентифікації та вивчення клієнтів банку має містити порядок ідентифікації клієнта (осіб, які діють від імені клієнта) у разі встановлення ділових відносин з ним, проведення клієнтом фінансової операції з готівкою без відкриття рахунку.

 

 

03.01.2013

Запитання:

З метою належного застосування законодавства з питань фінансового моніторингу просимо висловити свою точку зору щодо того, яка саме інформація повинна бути зазначена в пункті 2 частини другої анкети клієнта – юридичної особи-резидента та анкети клієнта – юридичної особи-нерезидента, що встановлені за формою, наведеною в додатках 1 та 2 до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.05.2003 № 189, зі змінами (далі – Положення), та яким чином банк повинен установити персональний склад загальних зборів акціонерів акціонерного товариства і на яку дату?

 

Відповідь:

Статтею 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (далі – Закон) передбачено, що банк зобов’язаний здійснювати ідентифікацію та вивчення клієнта у випадках, передбачених Законом.

 

Згідно з пунктом 3 частини одинадцятої та пунктом 2 частини дванадцятої статті 9 Закону банк з метою ідентифікації юридичних осіб (резидентів та нерезидентів) з’ясовує відомості про органи управління та їх склад.

 

Частинами першою та другою статті 9 Закону передбачено, що банк відповідно до законодавства зобов’язаний на підставі поданих офіційних документів або засвідчених в установленому порядку їх копій здійснювати ідентифікацію клієнтів, які проводять фінансові операції. Додаткові дані для вивчення клієнта також можуть бути одержані від клієнта, а також з інших джерел, якщо така інформація є публічною (відкритою). Вищезазначені документи мають бути чинними на момент їх подання та включати всі необхідні дані для ідентифікації.

 

Відповідно до підпункту "г" пункту 5.10 Положення банк зобов’язаний під час вивчення установчих документів юридичної особи, документів, що підтверджують її державну реєстрацію, та інших наданих клієнтом документів приділяти особливу увагу структурі органів управління юридичної особи та їх складу.

 

Згідно зі статтею 32 Закону України "Про акціонерні товариства" (далі – Закон про АТ) вищим органом акціонерного товариства є загальні збори.

 

Корпоративні права акціонерів посвідчуються акціями [стаття 20 Закону про АТ, стаття 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" (далі – Закон про цінні папери)].

 

Статтями 87, 88 та 154 Цивільного кодексу України, статтями 57 та 82 Господарського кодексу України, статтею 13 Закону про АТ передбачено, що акціонерне товариство створюється і діє на підставі статуту.

 

Частиною другою статті 13 Закону про АТ встановлено, що статут акціонерного товариства повинен містити відомості, зокрема, про склад органів товариства та їх компетенцію, порядок утворення, обрання і відкликання їх членів та прийняття ними рішень, а також порядок зміни складу органів товариства та їх компетенції.

 

Відповідно до вимог частини третьої статті 78 Закону про АТ публічне акціонерне товариство зобов’язане мати власну веб-сторінку в мережі Інтернет, на якій у порядку, установленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, розміщується інформація, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства.

 

Так, ураховуючи вимоги статей 77 та 78 Закону про АТ, оприлюдненню підлягає інформація про статут товариства та зміни до нього.

 

Згідно з абзацом другим частини другої статті 39 Закону про цінні папери інформація про власників значних пакетів (10 відсотків і більше) акцій є відкритою і оприлюднюється в установленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку порядку шляхом розміщення у загальнодоступній інформаційній базі даних Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про ринок цінних паперів.

 

Статтею 40 Закону про цінні папери визначено зміст відомостей, які мають міститися в регулярній інформації про емітента. Крім того, зауважуємо, що річна інформація про емітента згідно з абзацом восьмим частини третьої зазначеної статті має містити, зокрема, перелік власників значних пакетів (10 відсотків і більше) акцій із зазначенням кількості, типу та/або класу належних їм акцій.

 

Крім регулярної інформації про емітента відповідно до вимог статті 41 Закону про цінні папери акціонерні товариства розкривають в установленому порядку особливу інформацію про емітента, зокрема, про зміну складу посадових осіб емітента, зміну власників акцій, яким належить 10 і більше відсотків голосуючих акцій.

 

Таким чином, з огляду на викладене, банк під час здійснення ідентифікації та вивчення клієнта – юридичної особи – акціонерного товариства має з’ясувати, зокрема, інформацію про органи управління юридичної особи (до яких, у тому числі, належать загальні збори акціонерів як вищий орган управління товариством) та їх склад. На думку Національного банку України, з метою одержання зазначеної інформації банк, крім установчих документів юридичної особи, може використовувати також додаткові джерела, якщо така інформація є публічною (відкритою); інформацію [із зазначенням щодо фізичних осіб – прізвища, імені та (за наявності) по батькові; щодо юридичних осіб – організаційно-правові форми, найменування], отриману безпосередньо від клієнта в письмовому вигляді (наприклад, з листа клієнта або опитувальника) за підписом керівника або його заступника, скріпленим печаткою юридичної особи. Під час заповнення реквізиту анкети клієнта – юридичної особи "Відомості про органи управління та їх персональний склад" банк має зазначати інформацію щодо учасників загальних зборів акціонерного товариства, зокрема інформацію про власників значних пакетів (10 відсотків і більше) акцій.

 

Крім того, зауважуємо, що банк повинен мати документальне підтвердження проведених ним заходів щодо здійснення ідентифікації та вивчення клієнта, у тому числі й щодо встановлення відомостей про органи управління юридичної особи та їх персональний склад.

 

Варто зазначити, що згідно з частиною першою статті 6 Закону банк з урахуванням вимог законодавства встановлює правила та розробляє програми проведення фінансового моніторингу, до яких відповідно до пункту 2.3 Положення належить Програма ідентифікації та вивчення клієнтів банку.

 

Банк має визначити в Програмі ідентифікації та вивчення клієнтів порядок ужиття відповідних заходів у випадках, коли з урахуванням структури управління юридичної особи необхідно встановити відомості про органи управління юридичної особи та їх персональний склад, а також самостійно визначити для кожної організаційно-правової форми юридичної особи порядок та джерела одержання відповідної інформації.

 

 

27.06.2012

Запитання:

Чи необхідно здійснювати ідентифікацію клієнтів під час укладання договорів на суму, яка не перевищує 150 000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі в іноземній валюті? Наприклад, договори про надання споживчих кредитів, договори оренди індивідуальних банківських сейфів, договори про прийом платежів від населення.

 

Відповідь:

Згідно зі статтею 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що банк зобов’язаний ідентифікувати відповідно до законодавства України клієнтів, які відкривають рахунки в банку; клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансовому моніторингу; клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, що дорівнює або перевищує 150 000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі в іноземній валюті; осіб, уповноважених діяти від імені клієнтів.

 

Рахунок клієнту відкривається та зазначені операції здійснюються лише після проведення ідентифікації особи клієнтів та вжиття заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

 

У пункті 2 частини другої статті 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" встановлено, що банк як суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язаний здійснювати ідентифікацію та вивчення клієнта у випадках, установлених законом. Зокрема, згідно з частиною третьою статті 9 цього Закону ідентифікація та вивчення фінансової діяльності здійснюються в разі встановлення ділових відносин з клієнтами.

 

Також зазначаємо, що згідно з підпунктом "а" пункту 5.1 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.05.2003 № 189 (далі – Положення), банк відповідно до законодавства України зобов’язаний ідентифікувати та здійснювати вивчення фінансової діяльності, зокрема клієнтів, які встановлюють ділові відносини з банком (відкривають рахунки, укладають договори).

 

Звертаємо увагу на те, що Національний банк України надав роз’яснення (лист від 22.08.2011 № 48-103/1688-10110) банкам стосовно виконання вимог підпункту "а" пункту 5.1 Положення, де зазначив, що банк зобов’язаний ідентифікувати та здійснювати вивчення фінансової діяльності лише тих клієнтів, які встановлюють ділові відносини з банком на підставі договору про надання фінансових або інших послуг, предметом якого є дії з активами.

 

 

27.06.2012

Запитання:

Чи потрібно з’ясовувати відомості про фізичних осіб, які не є контролерами юридичної особи – засновника клієнта банку (які володіють від 10 до 50 відсотками статутного капіталу), та чи необхідно вносити дані про цих фізичних осіб в анкету клієнта – юридичної особи?

 

Відповідь:

У пункті 2 частини другої статті 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (далі – Закон) передбачено, що банк зобов’язаний здійснювати ідентифікацію та вивчення клієнта у випадках, установлених законом.

 

У пункті 3 частини одинадцятої та в пункті 2 частини дванадцятої статті 9 Закону визначено, що банк з метою здійснення ідентифікації юридичних осіб має встановити, зокрема, відомості про власників істотної участі в юридичній особі, відомості про контролерів юридичної особи.

 

Відповідно до частини сьомої статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" для ідентифікації юридичної особи банк зобов’язаний з’ясувати відомості про фізичних осіб, які є власниками істотної участі в цій юридичній особі, а також фізичних осіб, які здійснюють прямий або опосередкований вплив на неї.

 

Згідно з пунктами 20 і 22 частини першої статті 1 Закону контролером юридичної особи може бути фізична особа, яка самостійно чи спільно з близькими родичами прямо або опосередковано володіє часткою в юридичній особі, що еквівалентна 50 та більше відсотків статутного капіталу або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння має можливість здійснювати будь-яким чином вирішальний вплив на управління чи на діяльність юридичної особи.

 

Таким чином, банк з метою виконання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму під час здійснення ідентифікації клієнта – юридичної особи має з’ясувати відомості, зокрема про фізичних осіб, які самостійно чи спільно з близькими родичами прямо або опосередковано володіють часткою в юридичній особі, що еквівалентна 50 та більше відсотків статутного капіталу або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння мають можливість здійснювати будь-яким чином вирішальний вплив на управління чи на її діяльність; про фізичних осіб, які є власниками істотної участі в цій юридичній особі.

 

У частині першій статті 6 Закону передбачено, що банк з урахуванням вимог законодавства, нормативно-правових актів суб’єктів державного фінансового моніторингу, до яких належить Національний банк України, встановлює правила та розробляє програми проведення фінансового моніторингу, у тому числі правила ідентифікації клієнтів, які встановлюються в Програмі ідентифікації та вивчення клієнтів банку.

 

Відповідно до пункту 5.16 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.05.2003 № 189 (далі – Положення), банк під час реалізації Програми ідентифікації та вивчення клієнтів зобов’язаний формувати та вести електронні анкети клієнтів за формами, наведеними в додатках 1 – 6 до Положення.

 

Банк у своїй Програмі ідентифікації та вивчення клієнтів має встановити порядок ужиття відповідних заходів під час здійснення ідентифікації та вивчення клієнта – юридичної особи для з’ясування відомостей про фізичних осіб, які є її контролерами, та мати документальне підтвердження про проведені ним заходи.

 

Разом з цим слід ураховувати, що нормами частини першої статті 11 Закону передбачено обов’язок банку здійснювати управління ризиками легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму з урахуванням, зокрема результатів ідентифікації та вивчення фінансової діяльності клієнта.

 

 

27.06.2012

Запитання:

Чи може клієнт, якому відкрито рахунок у банку та в паспорті якого по досягненню 25-річного або 45-річного віку ще не вклеєна фотокартка, проводити протягом двох місяців операції, що не передбачають обов’язкової ідентифікації, наприклад:

поповнювати свій будь-який рахунок на суму до 150 000 гривень (у тому числі готівкою);

необмежено користуватися платіжною карткою;

чи може банк закрити депозитний рахунок за вимогою клієнта в разі відсутності в його паспорті вклеєної фотокартки по досягненню ним 25-річного або 45-річного віку?

 

Відповідь:

У пункті 2 частини другої статті 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (далі – Закон) передбачено, що банк як суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язаний здійснювати ідентифікацію та вивчення клієнта у випадках, установлених законом. Такі випадки встановлені статтями 9 Закону, статтею 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (далі – Закон про банки), а також пунктом 5.1 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.05.2003 № 189 (далі – Положення).

 

Відповідно до частини десятої статті 9 Закону ідентифікація клієнта здійснюється до/або під час встановлення ділових відносин, укладення правочинів, але до проведення фінансової операції, відкриття рахунку.

 

Обсяг інформації, яку банку необхідно встановити для ідентифікації клієнтів, а також документи на підставі яких встановлюється ця інформація визначені в частинах одинадцятій та дванадцятій статті 9 Закону. Зазначені документи мають бути чинними на момент їх подання та включати всі необхідні дані для ідентифікації (частина друга статті 9 Закону), а банк зобов’язаний пересвідчитися в чинності поданих клієнтом документів та їх відповідності вимогам законодавства України до встановлення ділових відносин з клієнтом (відкриття рахунку, проведення фінансової операції тощо) (пункт 5.2 Положення).

 

Згідно з вимогами пункту 5.12 Положення банк зобов’язаний ужити протягом двох місяців з дня отримання відповідної інформації/настання події заходів щодо обов’язкового уточнення інформації стосовно ідентифікації та вивчення клієнта, зокрема, в разі закінчення строку (припинення) дії, втрати чинності чи визнання недійсними поданих документів.

 

Згідно з пунктом 2.3 Положення банк зобов’язаний розробити та затвердити окремі внутрішні документи з питань здійснення фінансового моніторингу, що мають оновлюватися на постійній основі з урахуванням змін, що вносяться до законодавства України, та подій, що можуть вплинути на ризики легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму, зокрема програму ідентифікації та вивчення клієнтів банку, яка має містити заходи щодо уточнення інформації про клієнта, у тому числі про його діяльність і фінансовий стан, порядок проведення таких заходів (підпункт "е" пункту 2.9 Положення).

 

Відповідно до положень статті 9 та статті 10 Закону, а також статті 64 Закону про банки банк відмовляє клієнту в обслуговуванні/встановленні ділових відносин або проведенні подальших фінансових операцій у разі ненадання клієнтом необхідної інформації для ідентифікації та вивчення фінансової діяльності, з’ясування суті діяльності, а також якщо здійснення ідентифікації клієнта відповідно до вимог законодавства є неможливим.

 

Відповідні права та обов’язки сторін можуть бути передбачені в договорі банківського рахунку з урахуванням вимог статті 1067 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що договір банківського рахунку укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунку в банку на умовах, погоджених сторонами.

 

Що стосується вимоги клієнта повернути депозит, то відповідно до частини першої статті 1075 Цивільного кодексу України договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта в будь-який час, за винятком випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, установлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених Законом (стаття 1074 Цивільного кодексу України).

 

 

27.06.2012

Запитання:

З метою належного застосування законодавства з питань фінансового моніторингу просимо висловити свою точку зору стосовно можливості та порядку надання банком на запити інших банків:

інформації щодо ідентифікації клієнтів банку – фізичних та юридичних осіб (у тому числі відомості про органи управління та їх склад; дані, що ідентифікують осіб, які мають право розпоряджатися рахунками і майном; відомості про контролерів юридичної особи);

інформації, необхідної іншому банку для з’ясування суті та мети проведення його клієнтом фінансової операції (операцій) або перевірки наданої клієнтом інформації. Яка саме інформація мається на увазі?

 

Відповідь:

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (далі – Закон) банк відповідно до законодавства України зобов’язаний на підставі поданих офіційних документів або засвідчених в установленому порядку їх копій здійснювати ідентифікацію клієнтів, які проводять фінансові операції. Додаткові дані для вивчення клієнта також можуть бути одержані від клієнта, а також з інших джерел, якщо така інформація є публічною (відкритою).

 

Водночас банк зобов’язаний ужити заходів для перевірки та уточнення інформації стосовно ідентифікації такого клієнта (особи) у разі виникнення сумнівів у достовірності чи повноті наданої інформації про клієнта, ураховуючи вимоги частини п’ятої статті 9 Закону.

 

Відповідно до вимог частини сьомої статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (далі – Закон про банки) для ідентифікації і вжиття заходів, достатніх, на думку банку, для підтвердження особи клієнта – юридичної особи та для забезпечення спроможності банку виконувати правила внутрішнього фінансового моніторингу та програми його здійснення, у тому числі щодо виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, банк має право витребувати інформацію, яка стосується ідентифікації цієї особи та її керівників, у органів державної влади, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати заходи щодо збору такої інформації з інших джерел.

 

Відповідні вимоги щодо ідентифікації клієнта – фізичної особи встановлені в частині восьмій статті 64 Закону про банки.

 

Крім того, слід мати на увазі, що відповідно до частини першої статті 60 Закону про банки інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам під час надання послуг банку, є банківською таємницею.

 

Водночас банку необхідно враховувати, що інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю відповідно до норм пункту 1 частини першої статті 62 Закону про банки, розкривається банками, зокрема за умови письмового запиту або з письмового дозволу власника такої інформації.

 

Відповідно до вимог частини шостої статті 64 Закону про банки банк має право витребувати, а клієнт зобов’язаний подати документи і відомості, необхідні для з’ясування суті його діяльності та фінансового стану.

 

Ураховуючи викладене, у разі отримання банком запиту від іншого банку в порядку, передбаченому частинами сьомою та восьмою статті 64 Закону про банки, банк у разі наявності дозволу від клієнта про надання запитуваної інформації надає її в терміни, передбачені законодавством України.

 

У разі ненадання клієнтом такого дозволу банк може звернутися до клієнта із запитом щодо отримання дозволу про надання інформації на запит іншого банку.

 

Обсяг інформації, яка може бути наданою іншому банку для з’ясування суті та мети проведення його клієнтом фінансової операції або перевірки наданої клієнтом інформації, може бути визначений, зокрема, в Програмі ідентифікації та вивчення клієнтів банку відповідно до підпункту "е" пункту 2.9 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.05.2003 № 189, та/або в договорі банківського рахунку з клієнтом.

 

 

27.06.2012

Запитання:

З метою належного застосування законодавства з питань фінансового моніторингу просимо надати роз’яснення щодо:

1) можливості підтвердження місця тимчасового перебування фізичної особи в Україні шляхом видачі довідки уповноваженою особою готелю, кемпінгу, санаторію, будинку відпочинку, мотелю, лікувально-профілактичного та лікувального закладу, об’єднанням співвласників багатоквартирного будинку;

2) чи достатньо з метою підтвердження місця проживання фізичної особи-нерезидента паспортного документа з відміткою про реєстрацію місця проживання за кордоном або іншого документа, що підтверджує інформацію про його місце проживання (належним чином завірена довіреність, довідка про реєстрацію місця проживання, видана органом реєстрації, або інший документ);

3) чи можна вважати фізичну особу резидентом, якщо вона згідно з паспортом громадянина України для виїзду за кордон є громадянином України з постійним місцем проживання за межами України, за умови, що ця фізична особа зареєстрована підприємцем та здійснює підприємницьку діяльність на території України, має довідку, видану об’єднанням співвласників багатоквартирного будинку, про реєстрацію на території України більше 1 року та має більш тісні особисті та економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

 

Відповідь:

Що стосується запитань 1, 2.

Відповідно до пунктів 1 частин одинадцятої та дванадцятої статті 9 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (далі – Закон) та пункту 1.2 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.05.2003 № 189, під час ідентифікації фізичних осіб банк, зокрема, з’ясовує відомості про місце проживання або місце перебування для фізичної особи-резидента; місце проживання або місце тимчасового перебування фізичної особи в Україні для фізичної особи-нерезидента.

 

У частині першій статті 9 Закону встановлено обов’язок суб’єктів первинного фінансового моніторингу здійснювати на підставі поданих офіційних документів або засвідчених в установленому порядку їх копій ідентифікацію клієнтів, які проводять фінансові операції. Тобто банк повинен з’ясувати відомості про місце проживання (тимчасового перебування) особи на підставі офіційних документів, які містять таку інформацію.

 

Згідно з частиною шостою статті 9 Закону особливості здійснення ідентифікації (спрощеної ідентифікації) та вивчення фінансової діяльності суб’єктами первинного фінансового моніторингу залежно від специфіки їх діяльності встановлюються органами, які відповідно до цього Закону виконують функції регулювання і нагляду за цими суб’єктами первинного фінансового моніторингу.

 

У статті 29 Цивільного кодексу України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

 

Слід зазначити, що порядок оформлення документів з питань реєстрації місця проживання та перебування фізичних осіб в Україні регулюється Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі – Закон про свободу пересування), який поширюється на громадян України, а також на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, відповідно до їх прав та свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України.

 

У статті 3 Закону про свободу пересування встановлено, що підтвердженням реєстрації місця проживання або місця перебування особи є довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування, яка видається органом реєстрації особі за її вимогою.

 

Відповідно до абзацу третього частини другої статті 6 Закону про свободу пересування іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, для здійснення реєстрації місця проживання додатково до паспортного документа подають посвідку на постійне або тимчасове проживання.

 

Отже, ураховуючи викладене, для іноземців та осіб без громадянства посвідка на постійне або тимчасове проживання також може бути одним із документів, який містить підтвердження щодо відомостей про місце проживання або місце тимчасового перебування фізичної особи в Україні.

 

Крім зазначених документів, на думку Національного банку України, відомості про місце проживання або місце тимчасового перебування фізичної особи, яка на законних підставах (згідно зі статтею 5 Закону про свободу пересування) перебуває на території України, можуть міститися в паспортних документах іноземця в разі наявності відмітки про реєстрацію місця проживання в іноземній державі, довідках житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, довідках про фактичне місце перебування, які видані повноважною (компетентною) особою готелю, кемпінгу, санаторію, будинку відпочинку, мотелю, лікувально-профілактичного чи лікувального закладу тощо, оригіналах або належним чином завірених копіях договору про купівлю-продаж житлового будинку (квартири) на території України на ім’я фізичної особи-нерезидента або найм (оренду) житлового приміщення, укладеного між фізичною особою-нерезидентом і власником житлового приміщення.

 

Що стосується запитання 3.

Правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, та філіями іноземних банків в Україні поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах, зокрема суб’єктам господарювання та фізичним особам, регулюються Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492 (далі – Інструкція).

 

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції до фізичних осіб-нерезидентів належать іноземці, особи без громадянства, громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України.

 

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (далі – Закон про державну реєстрацію) державна реєстрація фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем проживання фізичної особи-підприємця.

 

Звертаємо увагу на те, що в абзаці п’ятому статті 1 Закону про державну реєстрацію передбачено визначення поняття місця проживання фізичної особи в контексті регулювання відносин, які виникають у сфері державної реєстрації, зокрема фізичних осіб-підприємців, а саме, місце проживання фізичної особи – це житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що розташоване за певною адресою, за якою здійснюється зв’язок з фізичною особою-підприємцем.

 

Ураховуючи викладене та вимоги абзацу першого статті 6 Закону про свободу пересування, фізична особа-нерезидент за місцем свого проживання на території України має право зареєструватись як фізична особа-підприємець та здійснювати господарську діяльність на території України.

 

Крім того, слід наголосити, що банк у кожному конкретному випадку повинен визначити вид обслуговування клієнтів фізичних осіб – громадян України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі тих, що тимчасово перебувають на території України, а саме, чи має здійснюватись обслуговування таких клієнтів як суб’єктів господарювання (фізичних осіб-підприємців) чи як фізичних осіб. Відповідно до обраного виду обслуговування банк має визначити "резидентність" клієнта.

 

 

01.03.2012

Запитання:

Чи достатньо під час ідентифікації отримувати інформацію щодо належності/неналежності фізичної особи до публічних діячів тільки стосовно нерезидентів?

 

Відповідь:

Відповідно до пункту 29 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (далі – Закон) публічними діячами є фізичні особи, які виконують або виконували визначені публічні функції в іноземних державах, а саме: глава держави, керівник уряду, міністри та їх заступники; депутати парламенту; члени верховного суду, конституційного суду або інших судових органів високого рівня, рішення яких не підлягають оскарженню, крім як за виняткових обставин; члени суду аудиторів або правлінь центральних банків; надзвичайні та повноважні посли, повірені у справах та високі посадовці збройних сил; члени адміністративних, управлінських чи наглядових органів державних підприємств, що мають стратегічне значення.

 

Крім того, у пункті 1.2 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.05.2003 № 189 (далі – Положення № 189), зазначено, що особами, пов’язаними з публічними діячами, є члени сім'ї та інші близькі родичі, юридичні особи, власниками істотної участі або контролерами яких є публічні діячі або їх близькі родичі (подружжя, діти, батьки, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, усиновлювачі, усиновлені).

 

Згідно з додатками 1 – 6 до Положення № 189 анкети клієнта – юридичної особи-резидента, клієнта – юридичної особи-нерезидента, клієнта – представництва юридичної особи-нерезидента, клієнта – фізичної особи, клієнта – фізичної особи-підприємця, клієнта – фінансової установи-кореспондента мають містити інформацію про належність зазначених у них осіб до публічних діячів або пов’язаних з ними осіб.

 

Отже, в анкетах вищенаведених клієнтів (осіб) має зазначатися в разі наявності інформація про їх належність до публічних діячів або пов’язаних з ними осіб, відповідно до понять "публічні діячі" та "особи, пов’язані з публічними діячами", що зазначені в Законі та Положенні № 189.

 

 

01.03.2012

Запитання:

1. Банк здійснює операції з урахування векселя. Операція здійснена з векселедержателем, на підставі договору встановлені ділові відносини. Банк здійснив повну ідентифікацію та вивчення клієнта відповідно до вимог законодавства України та внутрішніх документів банку. Чи необхідно в такому випадку здійснювати ідентифікацію та вивчення діяльності векселедателя за цим векселем, на якого в разі неплатоспроможності векселедержателя може бути звернене стягнення за відповідним договором?

2. Які саме відомості про органи управління юридичної особи та їх склад повинен отримати банк з метою ідентифікації юридичної особи відповідно до підпункту 3 пункту 11 статті 9 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (далі – Закон)?

 

Відповідь:

1. Відповідно до частини третьої статті 9 Закону ідентифікація та вивчення фінансової діяльності здійснюються, зокрема, у разі встановлення ділових відносин із клієнтами.

 

У пункті 6.1 Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 16.12.2002 № 508 (далі – Положення № 508), урахування векселів є формою кредитування банком юридичної або фізичної особи шляхом придбання векселя до настання строку платежу за ним зі знижкою (дисконтом) за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя в повній сумі. Урахування векселів банк здійснює на підставі укладеного з векселедержателем договору про їх урахування (пункт 6.3 Положення № 508).

 

Отже, відповідно до законодавства України банк зобов’язаний ідентифікувати клієнта-векселедержателя, який уклав із банком договір про врахування векселів. Отримання даних з метою вивчення особи векселедавця, який не є стороною договору про врахування векселів, може здійснюватися під час аналізу кредитного ризику в порядку, передбаченому внутрішніми документами банку.

 

2. Згідно з пунктом 3 частини одинадцятої статті 9 Закону з метою ідентифікації резидентів суб’єкти первинного фінансового моніторингу з’ясовують для юридичної особи відомості про органи управління та їх склад.

 

Відповідно до частини другої статті 97 глави V Цивільного кодексу України органами управління товариства є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законодавством України.

 

В установчих документах суб’єкта господарювання повинні бути зазначені його найменування, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови реорганізації та ліквідації суб’єкта господарювання, якщо інше не передбачено законом.

 

Таким чином, банк має встановити органи управління, зазначені в установчих документах юридичної особи, а також осіб, які займають відповідні посади із зазначенням прізвища, ім’я та по батькові (за наявності). Установлювати ідентифікаційні дані зазначених осіб необхідно в тих випадках, якщо серед них є особи, які мають право розпоряджатися рахунками і майном (пункт 3 частини одинадцятої статті 9 Закону).

 

 

01.03.2012

Запитання:

Які є правові підстави для зазначення ідентифікаційних даних касирів, які здають виручку від імені клієнта, у складі повідомлення про фінансові операції, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу за ознаками 1031, 1032 як таких, що діють від імені клієнта?

 

Відповідь:

У пункті 6 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (далі – Закон) визначено, що об’єктом фінансового моніторингу є дії з активами, пов’язані з відповідними учасниками фінансових операцій, які їх проводять, за умови наявності ризиків використання цих активів з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, а також будь-яка інформація про такі дії чи події, активи та їх учасників.

 

Відповідно до підпункту 4 частини першої статті 1 Закону фінансова операція – це будь-які дії щодо активів, здійснені за допомогою суб’єкта первинного фінансового моніторингу. Учасниками фінансової операції (згідно з підпунктом 18 зазначеної частини статті 1 Закону) є клієнт, контрагент, а також особи, які діють від їх імені або в їхніх інтересах.

 

У частині четвертій статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банк зобов’язаний ідентифікувати відповідно до законодавства України клієнтів, що відкривають рахунки в банку; клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансовому моніторингу; клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, що дорівнює або перевищує 150 000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі в іноземній валюті; осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.

 

Звертаємо увагу на те, що перелік категорій клієнтів, яких банк відповідно до законодавства України зобов’язаний ідентифікувати, визначено в пункті 5.1 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.05.2003 № 189 (далі – Положення № 189). В останньому абзаці зазначеного пункту передбачено, що банк відповідно до законодавства України зобов’язаний ідентифікувати також осіб, які діють від імені зазначених у цьому пункті клієнтів, та осіб, від імені або за дорученням чи в інтересах яких проводиться фінансова операція.

 

Крім того, зауважуємо, що під час надання інформації Спеціально уповноваженому органу шляхом надсилання відповідного файла-повідомлення про фінансові операції, перелік яких визначено в пункті 6.7 Положення № 189, банк зобов’язаний виконувати вимоги пункту 6.13 цього Положення та розділу 5 "Перелік реквізитів файла-повідомлення про фінансові операції, правила їх заповнення" Складу реквізитів та структури файлів інформаційного обміну між спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань фінансового моніторингу та банками (філіями), затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.06.2003 № 233 (далі – розділ 5 Складу реквізитів).

 

У підпункті "з" пункту 6.13 Положення № 189 передбачено внесення до реєстру фінансових операцій прізвища, ім’я, по батькові (за наявності) фізичної особи, яка діє від імені клієнта, та ідентифікаційного (реєстраційного) номера цієї особи [якщо ідентифікаційного (реєстраційного) номера фізичній особі не присвоєно, то ставиться дев’ять нулів] під час проведення касових операцій з готівковими коштами, за винятком інкасації коштів, яка здійснюється в порядку, визначеному нормативно-правовими актами Національного банку.

 

Також слід ураховувати те, що в розділі 5 Складу реквізитів передбачено внесення відомостей про учасника фінансової операції (підструктура OSOBA структури INF_STR), зокрема про особу, яка діє від імені клієнта.

 

Отже, аналізуючи фінансову операцію з унесення через касу банку торговельної виручки касиром від імені клієнта – юридичної особи на поточний рахунок цього клієнта, на думку Національного банку України, якщо така фінансова операція підлягає фінансовому моніторингу, банк під час заповнення реквізитів файла-повідомлення про таку фінансову операцію та осіб, які її здійснюють (здійснили), насамперед має правильно визначити учасників цієї фінансової операції, у тому числі установити особу, яка діє від імені клієнта. Якщо така особа установлена, то інформація щодо неї зазначається у файлі-повідомленні про цю операцію, оскільки банк зобов’язаний забезпечити дотримання вимог законодавства України з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

 

 

30.03.2011

Запитання:

Чи зобов’язаний банк у будь-яких випадках визначати фізичну особу-контролера клієнта-юридичної особи?

 

Відповідь:

Пунктами двадцятим та двадцять другим частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" встановлено, що контроль юридичної особи - це пряме або опосередковане володіння фізичною особою самостійно чи спільно з близькими родичами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 та більше відсотків статутного капіталу або голосів юридичної особи, або незалежна від формального володіння можливість здійснювати будь-яким чином вирішальний вплив на управління чи на діяльність юридичної особи. При цьому, контролером є особа, яка здійснює контроль.

 

На думку Національного банку України, у разі наявності у клієнта – юридичної особи трьох і більше учасників фізичних осіб (не пов’язаних родинними стосунками)з рівними частками у статутному капіталі (тобто ніхто з фізичних осіб - власників юридичної особи - клієнта банку прямо чи опосередковано не володіє контрольним пакетом акцій (паїв, часток) чи прав голосу) та інформації, наданої банку клієнтом письмово за підписом керівника або його заступника, скріпленим печаткою юридичної особи, що підтверджує відсутність контролерів, банк може зробити висновок про відсутність контролерів в цій юридичній особі.

 

Разом з цим, банку слід ураховувати незалежну від формального володіння можливість фізичної особи здійснювати будь-яким чином вирішальний вплив на управління чи на діяльність цієї юридичної особи.

 

 

07.2011

Запитання:

Чи достатньо для ідентифікації фізичних осіб, які мають право розпоряджатися рахунками та майном клієнта – юридичної особи, відомостей з розробленої банком анкети-опитувальника, яку заповнює клієнт?

 

Відповідь:

Пунктом 3 частини одинадцятої та пунктом 2 частини дванадцятої статті 9 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" (далі – Закон) передбачено, що банк з метою здійснення ідентифікації клієнтів – юридичних осіб установлює, зокрема дані, що ідентифікують осіб, які мають право розпоряджатися рахунками та майном.

 

Порядок ідентифікації осіб, яким відповідно до законодавства України або установчих документів юридичної особи надано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових документів, визначено пунктом 2.4 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492, зі змінами.

 

Згідно з частиною першою статті 6 Закону банк з урахуванням вимог законодавства, нормативно-правових актів суб’єктів державного фінансового моніторингу, до яких належить Національний банк України, встановлює правила та розробляє програми проведення фінансового моніторингу, у тому числі правила ідентифікації клієнтів, які встановлюються в Програмі ідентифікації та вивчення клієнтів банку.

 

Вимоги щодо Програми ідентифікації та вивчення клієнтів банку встановлено пунктом 2.9 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.05.2003 № 189.

 

Водночас, на думку Національного банку України, щодо осіб, які мають право розпоряджатися майном клієнта – юридичної особи (відповідно до вимог законодавства або установчих документів юридичної особи) у випадках, якщо такі фізичні особи не зазначені в картці із зразками підписів, банк може використовувати інформацію, отриману безпосередньо від клієнта в письмовому вигляді за підписом керівника або його заступника, скріпленим печаткою юридичної особи.

 



[1] Ідентифікація - отримання суб’єктом первинного фінансового моніторингу від клієнта (представника клієнта) ідентифікаційних даних (згідно з пунктом 18 частини першої статті 1 Закону).

[2] Верифікація клієнта - установлення (підтвердження) суб'єктом первинного фінансового моніторингу відповідності особи клієнта (представника клієнта) у його присутності отриманим від нього ідентифікаційним даним (згідно з пунктом 3 частини першої статті 1 Закону).

[3] Згідно з пунктом 2.1 Інструкції № 492.

[4] Згідно з пунктом 2.4 Інструкції № 492.

[5] Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 492.

  На початок сторінки